kondybas (
kondybas) wrote2025-08-13 12:20 pm
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
Дивергенційне
Є такий популярний сюжет в літературі - відгалуження від людства мутантної гілки "homo super" - із захмарним інтелектом та з надприродніми здібностями. Тричі цю тему розкривали Стругацькі, один раз було в Саймака. Та й в Катнера, ота сімейка Хогбенів - це саме воно. Ну, і ще разів з десять траплялося по всякій фантастиці. Марвелівсько-ДЦшні супергерої - то трошки інший сюжет.
Головна стереотипна особливість саме сабжевого сюжету - в поведінці мутантів. На відміну від супергероїв, вони всіляко уникають паблісіті, а в ідеалі взагалі намагаються залишатися непомітними та невідомими для широкого загалу. Вони не чинять нічого, що могло б привернути увагу пересічних. Ані доброго, ані злого. Вони не мають жодної мотивації щодо решти людства - не намагаються ані допомагати, ані протидіяти йому. Подеколи, коли пересічні стають на заваді планам суперів, пересічних обережно та непомітно відсувають убік. І на цьому, власне, уся взаємодія пересічних та суперів закінчується. І певна логіка в тому є, бо ж, як відомо, многая знанія - многая пєчалі.
У фантастиці - заради сюжету - супери проявляються, чим привертають до себе увагу держави. Якій кортить отримати з суперів якийсь зиск. Суперам те ні до чого, то ж усіх, хто надто близько підбирається, трансклюкирують у той чи інший спосіб.
І ось питання: чи є в пересічних шанс в реальному світі детектувати існування супера?
Власне, єдине, що мені спадає на думку, це певна трансформація у ранньому дошкільному віці. Коли новонароджений супер спочатку проявляє високий рівень інтелекту, аж поки не зрозуміє, з ким має справу, і не дійде висновку про необхідність маскування. І згодом старанно симулює "нормальність". Або навіть розумову відсталість.
Головна стереотипна особливість саме сабжевого сюжету - в поведінці мутантів. На відміну від супергероїв, вони всіляко уникають паблісіті, а в ідеалі взагалі намагаються залишатися непомітними та невідомими для широкого загалу. Вони не чинять нічого, що могло б привернути увагу пересічних. Ані доброго, ані злого. Вони не мають жодної мотивації щодо решти людства - не намагаються ані допомагати, ані протидіяти йому. Подеколи, коли пересічні стають на заваді планам суперів, пересічних обережно та непомітно відсувають убік. І на цьому, власне, уся взаємодія пересічних та суперів закінчується. І певна логіка в тому є, бо ж, як відомо, многая знанія - многая пєчалі.
У фантастиці - заради сюжету - супери проявляються, чим привертають до себе увагу держави. Якій кортить отримати з суперів якийсь зиск. Суперам те ні до чого, то ж усіх, хто надто близько підбирається, трансклюкирують у той чи інший спосіб.
І ось питання: чи є в пересічних шанс в реальному світі детектувати існування супера?
Власне, єдине, що мені спадає на думку, це певна трансформація у ранньому дошкільному віці. Коли новонароджений супер спочатку проявляє високий рівень інтелекту, аж поки не зрозуміє, з ким має справу, і не дійде висновку про необхідність маскування. І згодом старанно симулює "нормальність". Або навіть розумову відсталість.