"Монолог феміністки" [Антін Мухарський]

МОНОЛОГ ФЕМІНІСТКИ

Чоловіки – страшні істоти,
Вони їбуть живих людей:
Дружин, коханок пишноротих,
актрис, студенток і блядей.

Вночі і вдень, в демісезони,
У літаках на Амстердам
Терещенки і Гершензони
Їбуть своїх коханих дам.

Вони їбуть принцес, і лєді,
І офіцерш із збройних лав,
У ліфтах, в Раді, у кльозеті,
І навіть в церкві, боже збав!

Не гребують простим народом,
Їбуть селянок і касирш,
Я вам скажу, оці уроди
Вони за Гітлера ще гірш.

Той знищив стільки-то мільйонів,
А ці ж - півлюдства піддають
Стражданням, мукам, під прокльони
Живих людей їбуть, їбуть!

Вони свої встромляють прутні
У отвори шляхетних дам
Богінь, естеток, шанувальниць
Кало, Сафо і Бовуар.

Буяє, шириться наруга,
Аж страшно вголос це казать:
Вони бува їбуть друг друга
Кажу вам правду, курва мать!

Та краще так, бо гей – людина
А чоловік – апендицит
У тілі світу. Тож нестримно
Атавістичний втнемо вид.

Чоловікам немає місця
В еволюційному бутті.
Калік залишим онаністів,
Що мають по одній руці.

Мастурбувать для банків сперми -
Ось чоловіче майбуття.
Хай хлопчики живуть на фермах,
В кастрації – нове життя!

Прекрасне, світле і щасливе,
Де дами правлять вічний бал
Щоб жодне падло гонорливе
Не сміло мовить: «Я їбав!»

Антін Мухарський.