![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
iskatel"УГУ! або ДОВГИЙ, НУДНИЙ ПОСТ ПРО ФУНКЦІЇ ТА КІСТЯК ВОЛОНТЕРСЬКОЇ РОБОТИ НА ПРИКЛАДІ ОКРЕМО ВЗЯТОГО"
[repost]
Про замечательный Ф.О.Н.Д.
подібний пост я пишу час від часу, особливо після того як в мене з'являється велика кількість нових читачів.
Останнім часом на мою сторінку підписалось багато нових людей - тож паєхалі.
- А скільки людей працює у Ф.О.Н.Д.і? - улюблене питання журналістів.
Воно мене завжди приводить в стан "ГА?" - і ступор. Ну, як тут відповісти?
Або ось ще. Отримала лист: "Хочу работать в вашем фонде. Как к вам поступить?"
Читала. Довго думала. Хотіла одразу відписати: "Резюме на пошту, якщо пройдете конкурс, кожної останньої п'ятниці ми збираємось на ритуал, після чорної меси угода підписується кров'ю" - навіть занесла руки над клавіатурою, потім подумала і нічого не відповіла. Досі соромно. Навіть не знаю, що відповідати.
Тут діло таке, братця. У Ф.О.Н.Д.і зазвичай дуже багато людей. Ну, як багато?
Коли мені треба замовити запчастини на УАЗ - я дзвоню Tetiana Yakovleva, коли ми вирішуємо шити тактичні рукавиці, теж до неї, коли десь щось забрати, привезти іноді, до неї теж, теплі шкарпетки теж
Коли нам потрібні запчастини на будь-яку машину, а паче на рідкісну машину - то до Бузова Катерина, а так справляється Pavlo Abramov
Коли розібрати склад, зібрати машину - Катти Сарк Женя Запорожець Діма, не маю права відмічати
Коли пошити щось чудернацьке, носилки, ремені-трьохточки, розробити якийсь новий проект екіпіровки - Катти Сарк та Петр Доможиров
Коли щось столярно-інженерне, металево-інженерне, і просто порадитись - Сергій, не маю права відмічати
Шиття поларок взимку, бандан влітку - Ольга Воронова (Olga Voronova) та Швейна сотня, привезти відшите Антон Ветров (Anton Vetrov), і там буде купа відшитих поларок тим же Петр Доможиров, і коли він встигає
Знайти активні навушники, викупити та привезти до Ф.О.Н.Д. Volodymyr Shportyuk
Дред Андрій принесе цигарки для фронту, ті самі, що видадуть йому на виноградівському ринку
Tina Taraskova привезе банери
Олександр Ільченко буде знову й знову шмигати просторами євробарахолок та сайтів, вишукуючи баланс ціна-якість найпотрібніших речей
і багато інших людей, мій слабкий інтернет уже не тягне відмічання
Нічого так собі у Ф.О.Н.Д.і людей, так?
Але це все окремі проекти. Щось забирає у людей більше часу, щось менше, але це страшенно зручно і правильно, саме отак облаштовувати
волонтерську
добровільну
неоплачувану
роботу.
А є робота постійна. Та, яку ми називаємо 24/7, без свят та відпусток. Це:
- отримати заявки
- перевірити заявки та заявників
- розсортувати заявки
- виділити зведені списки закупівель
- їхати на закупки, це ринки, Епіцентр, автомагазини, авторинки тощо
- виклянчити що можна безкоштовно
- якщо не можна безкоштовно, виклянчити знижки
- загрузити в машину закуплене
- привезти до складу, вигрузити, розкласти
- отримати пропозиції забрати щось у подарунок
- поїхати загрузити те подарункове
- привезти до складу, вигрузити, розкласти
- зібрати посилки, запакувати посилки, загрузити в машину посилки, вислати посилки
- забрати вислані нам посилки, привезти, відфотографувати, розібрати, розкласти
- зібрати машину на фронт
- об'їхати фронт, переговорити з фронтом, роздати замовлене, взяти нові замовлення
- повернутись з фронту, розсортувати заявки
- зробити звіт для Нової пошти
- зробити звіти про допомогу колег
- зробити один великий звіт про роботу Ф.О.Н.Д.у
- написати пост
- написати ще один пост
- увесь цей час писати пости у фейсбуці, у цих постах розказувати, белькотати, просити й клянчити, і знову писати, писати
- відповідати на численні дзвінки і повідомлення, вибачатись, коли не можемо допомогти, бо не наша стаття, допомагати знайти, хто з колег може допомогти, знову відповідати на численні дзвінки, говорити, говорити, писати, писати...
... і знову, як і у 14-му році, доповзати до ліжка і мріяти принаймні про поїздку знову на фронт, там дуже важко, але хоч трохи легше за оцю рутинну справу.
Оця основна, страшенно буденна та нецікава робота - вона забирає цілий день і трохи ночі, і якщо зранку тебе розбудять дзвінком опів на восьму, вважай, тобі ще й пощастило. І то нічого, що ти лягла о третій, не капризуй, кажу ж, пощастило.
Оця рутина і являється скелетом, який тримає Ф.О.Н.Д. - і не лише про наш фонд мова, я впевнена (а іноді навіть чітко знаю), що у більшості волонтерів все відбувається так само. Скелет і досить багато людей на підхваті, які раптом що, десь є, і прилетять, і підставлять руки. Але до часу Ікс працює скелет, і він же тримає всю роботу.
Спробуйте вгадати, скільки людей займається цією скелетною справою у нас?
Троє.
Я, Pavlo Abramov та Oleksandra Makarova
Зараз двоє, бо Санді на сесії.
Ще лишається Олександр Васильович, зампотила нашого Ф.О.Н.Д.у, але він будує ППД для того ж Ф.О.Н.Д.у, тому загружати його зайвою роботою не рекомендується.
Отже, зараз кістяк Ф.О.Н.Д.у тримає двоє людей. І щоб було вже зовсім зрозуміло - приклад.
Наприклад, учора Павло Абрамов провів 10 годин за кермом. Не в рейсі, ні. Просто у буденній рутині роботи. Позавчора було десь стільки ж. Норма. Так, іноді я стрибаю до машини і ми гасаємо разом - але розірватись тяжко, хтось мусить працювати і у Ф.О.Н.Д.і
Це нелюдський ритм, я вам скажу, якщо зважати на те, що 24/7, без свят і значних відпусток, і так вже п'ятий рік. І сили для цього треба мати теж нелюдські, але що ми знаємо про сили? Сили, якщо їх попросити, можуть стати невичерпними. Ми це зрозуміли нещодавно, коли у рейсі Павло Абрамов спав з відкритими очима за рулем вже за 100 кілометрів до точки прибуття - але відро кави, батончик Снікерс і хороше, ласкаве прохання до сил зробили свою справу, і 100 км ми якось проповзли без сну.
Санді - штурман Ф.О.Н.Д.у, дівчинка, здавалось, такого слабкого здоров'я - але коли вона веде машину штурманством другу добу без сну, я просто не розумію, де беруться ті сили. Не розумію я зазвичай крізь сон, бо дійдемо до точки, почнеться моя вахта, і сили будуть вкрай потрібні.
Сьогодні ми вирішили взяти омріяний вихідний. Мій вихідний закінчився не розпочавшись, коли мене розбудили дзвінком опів на восьму. Лягла о третій, так.
Павлу Абрамову пощастило зі сном трохи більше, але щастя - штука слизька.
І в мене задзвонив телефон.
- Угу. - сказала я в трубу. - Зараз я поговорю з Павлом Абрамовим.
Павло Абрамов якраз вирішив поснідати. Павло Абрамов почув мої дозволені речі і насторожився.
- Та я розумію, що в нас на все про все година. - сказала я, болісно кривлячись. - Але у Павла Абрамова вихідний, розумієте...
Павло Абрамов затис у руці ложку, вираз обличчя мав лютий. Його підозри справджувались.
- Пашенька, там вантаж. - винувато сказала я. - Його дають нам безкоштовно, і тому відмовлятись аж ніяк не можна. І це потрібний вантаж.
Павло Абрамов подумав і помовчав.
- Я, конєшно, все розумію, але бачиш воно як... - пробелькотіла я абсолютно беззмістовні слова, які мали б означати "нє віноватая я, оно само пріползло!"
Павло Абрамов знову подумав певний час, тоді сказав:
- Я поекономлю триповерхові мати і просто відповім УГУ. Добре?
- УГУ. - відповіла я.
Я теж вмію економити триповерхові мати.
- А тільки там грузу щонайменше на двох чоловіків. Один не справиться. - винувато додала я.
Павло Абрамов помовчав і відповів:
- УГУ.
Груз вже на місці, ок, мова не про те. Мова про те, що ми не люди.
Ми вже давно не люди, ми функції. І я це зрозуміла досить давно, коли у Ф.О.Н.Д.у були чергові трабли з орендою - нам запропонували для розміщення та проживання на той час сімох фондерів (чотири жінки, два чоловіки та дитина) недобудований будинок з цехом-майстернею до нього. Без ванни й душу, одна кімната-спальня на всіх.
- Ну, в тій спальні будуть жити найслабші. - запропонували нам. - Зате який в оцій майстерні може бути склад!
- Найслабші це дитина з мамою. - сказала я. - А інші?
- А іншим поставите армійську палатку в огороді. - відповіли нам.
- Це жарт? - спитали ми.
- Та який жарт? Ви що, не знаєте, які вони міцні, ці армійські палатки? - здивувались наші співрозмовники.
- Буде зима. - спромоглась сказати я.
- Так буржуйка ж! - радісно відповіли нам. - Буржуйка знаєте, як топить палатку? А поруч буде ваш чудовий склад!
- Чудово, а де ж ми будемо митись? - спитала я.
- Так у нас! До мене будете приїздити раз на тиждень, у мене ванна. Потім ще до когось. Хто ж відмовить вам у такому проханні? Зате який чудовий склад!
- Ясно. - відповіли ми разом. - Дякуємо.
відповіли ми.
Ми уявили собі нашу роботу у тій прекрасній майстерні складу, потім уявили життя в палатці, з буржуйкою, і як ми просимось пустити нас помитись до добрих людей, а готуємо собі їжу на вогнищі - і подякували ще раз.
Але з того часу ми зрозуміли - у баченні багатьох людей ми вже давно не люди. Ми функції, якщо хочете, символи, робочі тваринки, які везуть і тягнуть на собі кістяк нашого Ф.О.Н.Д.у. 24/7, без свят та відпусток, п'ятий рік, все як у всіх колег, корочє - УГУ...
Не страшно. Так, кістяком, який тримає на собі організацію, живе багато людей. Живуть на мішках та коробках, живуть і тримають свої фонди удвох, утрьох, я навіть знаю випадки, коли могутній наче фонд тримає на собі усього одна людина. Був би кістяк, а люди зберуться, раптом що. І зараз ми живемо не набагато краще, аніж неначе в отому легендарному варіанті з палаткою та буржуйкою.
У нас чудовий склад. Це недобудований будинок, і там мусить жити Павло Абрамов. Недобудований - це стіни й дах, підлога - лише стяжка. Електрика затягнута у вигляді переноски. Усе інше докладеться. Ми постелили ковролін, поставили стелажі, ого, який у нас є склад! Платимо ми за це щастя 2500 грн
Поруч будинок для житла і тіпа-офісу. Він крихітний, ми соваємось по ньому боком, бо й досі ще не розібрали коробки та мішки. Але є де поставити комп'ютери, є місце для прінтера, є навіть ванна - ого, який будиночок. За це ми платимо орендних 8500 грн
Усього 11 тис грн. Плюс комунальні.
Де ми їх беремо?
Ну, по-перше, половина кістяка має до всього ще й роботи. На роботах ці люди роблять роботу (віддалено) і їм за цю віддалену роботу платять певними грошима. Незначними.
За волонтерську роботу ми грошей не отримуємо, це принципова позиція. Навіть я, як голова Ф.О.Н.Д.у, відмовилась від зарплатні, яка мені визначена законом.
А по-друге, нам допомагають люди. Ще у 15-му році ми завели спец-карту, вона так і називається "Для підтримки штанів". Штани це:
- їжа
бо якими б ми не були функціями, але лишаємось все ж білковими організмами, а організми іноді хочуть їсти
- оренда
ось зараз вистрибує сума до 15 тисяч гривень, і це ще нічого для двох приміщень і трьох призначень цих приміщень
- медицина
у половини кістяка медичні страховки, але вони вкрай економного пакету, і що-що, а хроніку аж ніяк не покривають. А постійні медикаменти хоче приймати саме хроніка. А хроніки у нас за роки війни аж гай гуде
от і все власне. З іншим ми справляємось. Відпочинок, питаєте ви?
Не треба лукавити, ми іноді відпочиваємо. Спільний фондовий відпочинок у нас йде за гроші, спеціально виділені для цього дружніми волонтерами. От коли дружнім волонтерам вже набридає дивитись на мою хроніку захворювань - вони приходять і кажуть щось підбадьорливе, наприклад:
- На тобі гроші, поїдь вже чи у Карпати, чи куди.
я тоді думаю і кажу:
- З командою?
- Та з командою, ясно що з командою. Понятно, що торг тут нєумєстєн.
і ми їдемо кудись з командою, оцим самим кістяком.
Час від часу команда виділяє вже на свій власний відпочинок з своїх зарплат - і тоді кудись летять наші пташки, на кілька днів. Я не лечу. Це принципова позиція.
Нам якось було запропоновано скористатись програмою "Мандри ветеранок", злітати кудись по Європах, але ми відмовились. З вдячністю, але з неможливістю скористатись цією програмою, бо?
Правильно. Бо ми не ветерани.
Ми просто волонтери.
Добровільні функції цієї, страшенно функціональної, досі потрібної, очікуваної на фронті, роботи.
Час від часу я пишу подібні пости - і це як звіт. Бо люди мусять знати, як живуть, працюють, чим дишуть волонтери, яким люди довіряють свої фінанси. Принаймні як це все робить кістяк, оті самі функції. І я вважаю потрібними такі пости.
УГУ?
ілюстративне фото відпочинкового вечора чотирьох функцій Ф.О.Н.Д.у - Діани Макарової, Павла Абрамова, Олександри Макарової та Жені Запорожець. Називається "Після Реквієму"
А хороший був вечір, я вам скажу...
https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/2066054570121900
[repost]
Про замечательный Ф.О.Н.Д.
подібний пост я пишу час від часу, особливо після того як в мене з'являється велика кількість нових читачів.
Останнім часом на мою сторінку підписалось багато нових людей - тож паєхалі.
- А скільки людей працює у Ф.О.Н.Д.і? - улюблене питання журналістів.
Воно мене завжди приводить в стан "ГА?" - і ступор. Ну, як тут відповісти?
Або ось ще. Отримала лист: "Хочу работать в вашем фонде. Как к вам поступить?"
Читала. Довго думала. Хотіла одразу відписати: "Резюме на пошту, якщо пройдете конкурс, кожної останньої п'ятниці ми збираємось на ритуал, після чорної меси угода підписується кров'ю" - навіть занесла руки над клавіатурою, потім подумала і нічого не відповіла. Досі соромно. Навіть не знаю, що відповідати.
Тут діло таке, братця. У Ф.О.Н.Д.і зазвичай дуже багато людей. Ну, як багато?
Коли мені треба замовити запчастини на УАЗ - я дзвоню Tetiana Yakovleva, коли ми вирішуємо шити тактичні рукавиці, теж до неї, коли десь щось забрати, привезти іноді, до неї теж, теплі шкарпетки теж
Коли нам потрібні запчастини на будь-яку машину, а паче на рідкісну машину - то до Бузова Катерина, а так справляється Pavlo Abramov
Коли розібрати склад, зібрати машину - Катти Сарк Женя Запорожець Діма, не маю права відмічати
Коли пошити щось чудернацьке, носилки, ремені-трьохточки, розробити якийсь новий проект екіпіровки - Катти Сарк та Петр Доможиров
Коли щось столярно-інженерне, металево-інженерне, і просто порадитись - Сергій, не маю права відмічати
Шиття поларок взимку, бандан влітку - Ольга Воронова (Olga Voronova) та Швейна сотня, привезти відшите Антон Ветров (Anton Vetrov), і там буде купа відшитих поларок тим же Петр Доможиров, і коли він встигає
Знайти активні навушники, викупити та привезти до Ф.О.Н.Д. Volodymyr Shportyuk
Дред Андрій принесе цигарки для фронту, ті самі, що видадуть йому на виноградівському ринку
Tina Taraskova привезе банери
Олександр Ільченко буде знову й знову шмигати просторами євробарахолок та сайтів, вишукуючи баланс ціна-якість найпотрібніших речей
і багато інших людей, мій слабкий інтернет уже не тягне відмічання
Нічого так собі у Ф.О.Н.Д.і людей, так?
Але це все окремі проекти. Щось забирає у людей більше часу, щось менше, але це страшенно зручно і правильно, саме отак облаштовувати
волонтерську
добровільну
неоплачувану
роботу.
А є робота постійна. Та, яку ми називаємо 24/7, без свят та відпусток. Це:
- отримати заявки
- перевірити заявки та заявників
- розсортувати заявки
- виділити зведені списки закупівель
- їхати на закупки, це ринки, Епіцентр, автомагазини, авторинки тощо
- виклянчити що можна безкоштовно
- якщо не можна безкоштовно, виклянчити знижки
- загрузити в машину закуплене
- привезти до складу, вигрузити, розкласти
- отримати пропозиції забрати щось у подарунок
- поїхати загрузити те подарункове
- привезти до складу, вигрузити, розкласти
- зібрати посилки, запакувати посилки, загрузити в машину посилки, вислати посилки
- забрати вислані нам посилки, привезти, відфотографувати, розібрати, розкласти
- зібрати машину на фронт
- об'їхати фронт, переговорити з фронтом, роздати замовлене, взяти нові замовлення
- повернутись з фронту, розсортувати заявки
- зробити звіт для Нової пошти
- зробити звіти про допомогу колег
- зробити один великий звіт про роботу Ф.О.Н.Д.у
- написати пост
- написати ще один пост
- увесь цей час писати пости у фейсбуці, у цих постах розказувати, белькотати, просити й клянчити, і знову писати, писати
- відповідати на численні дзвінки і повідомлення, вибачатись, коли не можемо допомогти, бо не наша стаття, допомагати знайти, хто з колег може допомогти, знову відповідати на численні дзвінки, говорити, говорити, писати, писати...
... і знову, як і у 14-му році, доповзати до ліжка і мріяти принаймні про поїздку знову на фронт, там дуже важко, але хоч трохи легше за оцю рутинну справу.
Оця основна, страшенно буденна та нецікава робота - вона забирає цілий день і трохи ночі, і якщо зранку тебе розбудять дзвінком опів на восьму, вважай, тобі ще й пощастило. І то нічого, що ти лягла о третій, не капризуй, кажу ж, пощастило.
Оця рутина і являється скелетом, який тримає Ф.О.Н.Д. - і не лише про наш фонд мова, я впевнена (а іноді навіть чітко знаю), що у більшості волонтерів все відбувається так само. Скелет і досить багато людей на підхваті, які раптом що, десь є, і прилетять, і підставлять руки. Але до часу Ікс працює скелет, і він же тримає всю роботу.
Спробуйте вгадати, скільки людей займається цією скелетною справою у нас?
Троє.
Я, Pavlo Abramov та Oleksandra Makarova
Зараз двоє, бо Санді на сесії.
Ще лишається Олександр Васильович, зампотила нашого Ф.О.Н.Д.у, але він будує ППД для того ж Ф.О.Н.Д.у, тому загружати його зайвою роботою не рекомендується.
Отже, зараз кістяк Ф.О.Н.Д.у тримає двоє людей. І щоб було вже зовсім зрозуміло - приклад.
Наприклад, учора Павло Абрамов провів 10 годин за кермом. Не в рейсі, ні. Просто у буденній рутині роботи. Позавчора було десь стільки ж. Норма. Так, іноді я стрибаю до машини і ми гасаємо разом - але розірватись тяжко, хтось мусить працювати і у Ф.О.Н.Д.і
Це нелюдський ритм, я вам скажу, якщо зважати на те, що 24/7, без свят і значних відпусток, і так вже п'ятий рік. І сили для цього треба мати теж нелюдські, але що ми знаємо про сили? Сили, якщо їх попросити, можуть стати невичерпними. Ми це зрозуміли нещодавно, коли у рейсі Павло Абрамов спав з відкритими очима за рулем вже за 100 кілометрів до точки прибуття - але відро кави, батончик Снікерс і хороше, ласкаве прохання до сил зробили свою справу, і 100 км ми якось проповзли без сну.
Санді - штурман Ф.О.Н.Д.у, дівчинка, здавалось, такого слабкого здоров'я - але коли вона веде машину штурманством другу добу без сну, я просто не розумію, де беруться ті сили. Не розумію я зазвичай крізь сон, бо дійдемо до точки, почнеться моя вахта, і сили будуть вкрай потрібні.
Сьогодні ми вирішили взяти омріяний вихідний. Мій вихідний закінчився не розпочавшись, коли мене розбудили дзвінком опів на восьму. Лягла о третій, так.
Павлу Абрамову пощастило зі сном трохи більше, але щастя - штука слизька.
І в мене задзвонив телефон.
- Угу. - сказала я в трубу. - Зараз я поговорю з Павлом Абрамовим.
Павло Абрамов якраз вирішив поснідати. Павло Абрамов почув мої дозволені речі і насторожився.
- Та я розумію, що в нас на все про все година. - сказала я, болісно кривлячись. - Але у Павла Абрамова вихідний, розумієте...
Павло Абрамов затис у руці ложку, вираз обличчя мав лютий. Його підозри справджувались.
- Пашенька, там вантаж. - винувато сказала я. - Його дають нам безкоштовно, і тому відмовлятись аж ніяк не можна. І це потрібний вантаж.
Павло Абрамов подумав і помовчав.
- Я, конєшно, все розумію, але бачиш воно як... - пробелькотіла я абсолютно беззмістовні слова, які мали б означати "нє віноватая я, оно само пріползло!"
Павло Абрамов знову подумав певний час, тоді сказав:
- Я поекономлю триповерхові мати і просто відповім УГУ. Добре?
- УГУ. - відповіла я.
Я теж вмію економити триповерхові мати.
- А тільки там грузу щонайменше на двох чоловіків. Один не справиться. - винувато додала я.
Павло Абрамов помовчав і відповів:
- УГУ.
Груз вже на місці, ок, мова не про те. Мова про те, що ми не люди.
Ми вже давно не люди, ми функції. І я це зрозуміла досить давно, коли у Ф.О.Н.Д.у були чергові трабли з орендою - нам запропонували для розміщення та проживання на той час сімох фондерів (чотири жінки, два чоловіки та дитина) недобудований будинок з цехом-майстернею до нього. Без ванни й душу, одна кімната-спальня на всіх.
- Ну, в тій спальні будуть жити найслабші. - запропонували нам. - Зате який в оцій майстерні може бути склад!
- Найслабші це дитина з мамою. - сказала я. - А інші?
- А іншим поставите армійську палатку в огороді. - відповіли нам.
- Це жарт? - спитали ми.
- Та який жарт? Ви що, не знаєте, які вони міцні, ці армійські палатки? - здивувались наші співрозмовники.
- Буде зима. - спромоглась сказати я.
- Так буржуйка ж! - радісно відповіли нам. - Буржуйка знаєте, як топить палатку? А поруч буде ваш чудовий склад!
- Чудово, а де ж ми будемо митись? - спитала я.
- Так у нас! До мене будете приїздити раз на тиждень, у мене ванна. Потім ще до когось. Хто ж відмовить вам у такому проханні? Зате який чудовий склад!
- Ясно. - відповіли ми разом. - Дякуємо.
відповіли ми.
Ми уявили собі нашу роботу у тій прекрасній майстерні складу, потім уявили життя в палатці, з буржуйкою, і як ми просимось пустити нас помитись до добрих людей, а готуємо собі їжу на вогнищі - і подякували ще раз.
Але з того часу ми зрозуміли - у баченні багатьох людей ми вже давно не люди. Ми функції, якщо хочете, символи, робочі тваринки, які везуть і тягнуть на собі кістяк нашого Ф.О.Н.Д.у. 24/7, без свят та відпусток, п'ятий рік, все як у всіх колег, корочє - УГУ...
Не страшно. Так, кістяком, який тримає на собі організацію, живе багато людей. Живуть на мішках та коробках, живуть і тримають свої фонди удвох, утрьох, я навіть знаю випадки, коли могутній наче фонд тримає на собі усього одна людина. Був би кістяк, а люди зберуться, раптом що. І зараз ми живемо не набагато краще, аніж неначе в отому легендарному варіанті з палаткою та буржуйкою.
У нас чудовий склад. Це недобудований будинок, і там мусить жити Павло Абрамов. Недобудований - це стіни й дах, підлога - лише стяжка. Електрика затягнута у вигляді переноски. Усе інше докладеться. Ми постелили ковролін, поставили стелажі, ого, який у нас є склад! Платимо ми за це щастя 2500 грн
Поруч будинок для житла і тіпа-офісу. Він крихітний, ми соваємось по ньому боком, бо й досі ще не розібрали коробки та мішки. Але є де поставити комп'ютери, є місце для прінтера, є навіть ванна - ого, який будиночок. За це ми платимо орендних 8500 грн
Усього 11 тис грн. Плюс комунальні.
Де ми їх беремо?
Ну, по-перше, половина кістяка має до всього ще й роботи. На роботах ці люди роблять роботу (віддалено) і їм за цю віддалену роботу платять певними грошима. Незначними.
За волонтерську роботу ми грошей не отримуємо, це принципова позиція. Навіть я, як голова Ф.О.Н.Д.у, відмовилась від зарплатні, яка мені визначена законом.
А по-друге, нам допомагають люди. Ще у 15-му році ми завели спец-карту, вона так і називається "Для підтримки штанів". Штани це:
- їжа
бо якими б ми не були функціями, але лишаємось все ж білковими організмами, а організми іноді хочуть їсти
- оренда
ось зараз вистрибує сума до 15 тисяч гривень, і це ще нічого для двох приміщень і трьох призначень цих приміщень
- медицина
у половини кістяка медичні страховки, але вони вкрай економного пакету, і що-що, а хроніку аж ніяк не покривають. А постійні медикаменти хоче приймати саме хроніка. А хроніки у нас за роки війни аж гай гуде
от і все власне. З іншим ми справляємось. Відпочинок, питаєте ви?
Не треба лукавити, ми іноді відпочиваємо. Спільний фондовий відпочинок у нас йде за гроші, спеціально виділені для цього дружніми волонтерами. От коли дружнім волонтерам вже набридає дивитись на мою хроніку захворювань - вони приходять і кажуть щось підбадьорливе, наприклад:
- На тобі гроші, поїдь вже чи у Карпати, чи куди.
я тоді думаю і кажу:
- З командою?
- Та з командою, ясно що з командою. Понятно, що торг тут нєумєстєн.
і ми їдемо кудись з командою, оцим самим кістяком.
Час від часу команда виділяє вже на свій власний відпочинок з своїх зарплат - і тоді кудись летять наші пташки, на кілька днів. Я не лечу. Це принципова позиція.
Нам якось було запропоновано скористатись програмою "Мандри ветеранок", злітати кудись по Європах, але ми відмовились. З вдячністю, але з неможливістю скористатись цією програмою, бо?
Правильно. Бо ми не ветерани.
Ми просто волонтери.
Добровільні функції цієї, страшенно функціональної, досі потрібної, очікуваної на фронті, роботи.
Час від часу я пишу подібні пости - і це як звіт. Бо люди мусять знати, як живуть, працюють, чим дишуть волонтери, яким люди довіряють свої фінанси. Принаймні як це все робить кістяк, оті самі функції. І я вважаю потрібними такі пости.
УГУ?
ілюстративне фото відпочинкового вечора чотирьох функцій Ф.О.Н.Д.у - Діани Макарової, Павла Абрамова, Олександри Макарової та Жені Запорожець. Називається "Після Реквієму"
А хороший був вечір, я вам скажу...
https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/2066054570121900
