![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
iskatelХороший анализ ситуации с сорванным освобождением украинских моряков с юридической и дипломатической точек зрения, с учётом действующих международных договорённостей (по сей день действуют сотни договоров между Украиной и РФ).
Якщо хто не зрозумів, в чому суть конфлікту (Ярослав Вішталюк)
Ярослав Вішталюк
June 27 at 10:52 PM ·
Якщо хто не зрозумів, в чому суть конфлікту путіно-порошенківського міністра закордонних справ, гаркавого курського росіянина Клімкіна, присланого в Україну в рамках спільного проекту США-РФ з "роззброєння України" на зорі нашої незалежності, зі своїм безпосереднім шефом по зовнішньополітичній лінії (в цілому шефом у нього працює талановитий син власника вінницького ринку Гройсман, але загальну політику йому визначає чинний президент країни), то поясню коротко з історичною довідкою.
25 листопада 2018 року для забезпечення передвиборчого піару через введення "воєнного стану" (який до того дня оголошувався Порошенком і його зграєю інформаційних воїнів найстрашнішою справою, яка призведе одночасно до відмови від міжнародної підтримки нашої країни, краху економіки, припинення співпраці з МВФ і повномасштабного нападу сусідньої країни-окупанта) трьом кораблям ВМС України, в числі яких був один буксир та два військових катера "Бердянськ" і "Нікополь", закладені на заводі Порошенка під час його урядування міністром економіки у біглого президента Януковича і спущених на воду завдяки отриманому під час війни фінансуванню в 2015, було віддано наказ пройти в Азовське море через захоплену окупантом Керчинську протоку, перегороджену тепер, як відомо, знаменитим мостом, про який до того чотири роки говорили, що його ніколи не побудують, а коли й побудують - то він завалиться в першу ж зиму.
Оскільки протока окупована, то попередній перехід в Азовське море катерів того ж типу "Кременчук" та "Лубни" було здійснено у вересні 2018 року наземним транспортом (людською мовою - їх просто перевезли вантажівкою на платформі на берег Азовського моря, де і спустили собі спокійно на воду, так теж можна було©) - тоді президенту ще не прийшло в голову, що на цьому можна заробити передвиборчі бали. Але вже за місяць ця світла ідея зародилась в його сильно посивілій голові, і ще два катера було відправлено прямим ходом до окупанта - щоб було краще зрозуміло, це приблизно так само мудро, як пустити три танка з популярної нині у ФБ Станиці Луганської до Маріуполя через Горлівку і Донецьк. Для контролю на катерах були присутні два офіцера СБУ, які мали простежити, щоб екіпаж бува не вирішив не виконати явно злочинний наказ.
В результаті проект завершився успішно, кораблі було захоплено в полон, а поранені українці опинились у в'язниці окупантів. Президенту трохи обламали кайф в парламенті, погодившись тільки на 30 днів воєнного стану, але в цілому піар був отриманий належний, а щодо долі моряків - то інформаційним військам було роздано методичку про те, що тепер Україна матиме залізні позиції в міжнародних судах. "Міжнародним судом" виявився трибунал ООН по морському праву, до юрисдикції якого питання інциденту в Керчинській протоці не відноситься ані за нашою точкою зору (аргументується чинною міждержавною угодою між нами і країною-окупантом від 2003 року, якою протока вважається внутрішніми водами України і країни-окупанта, тож не підпадає під дію законів про міжнародне судноплавство - угода, до речі, спокійно пережила всі п'ять років правління "кращого президента з часів Хмельницького" без жодної правки, ознайомитись з нею можна тут - https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/643_205), ані за точкою зору окупантів, які після анексії Криму розглядають протоку як власні територіальні води. Усвідомлюючи, чим закінчиться цей процес, влада Порошенка розігнала як видатну перемогу рішення трибуналу про необхідність забезпечення розгляду, яким трибунал вирішив, що морякам краще буде чекати на рішення у себе вдома, а не у в'язниці окупанта. Ще раз, якщо не зрозуміло - Україна не виграла позов в трибуналі, суд лише наказав до закінчення розгляду морякам і кораблям посидіти вдома. На що, звісно, агресор демонстративно начхав. Певні особи, в тому числі видатний брехун Клімкін, обіцяли українцям, що за невиконання агресор точно отримає купу санкцій і досить в'ялий "план Анаконда" нарешті знову набереться крові від Пономаря - на що, звісно, не мали жодних підстав, про що, зокрема, зазначав і адвокат моряків в статті, яка не отримала десятки тисяч лайків, як піар порохоботами "видатної перемоги України в трибуналі ООН" (стаття тут - https://www.svoboda.org/a/29968016.html).
Таким чином Порошенко спокійно здав українських моряків окупанту і залишив їх гнити в російській в'язниці з повним усвідомленням того, що Україна нічим їм не допоможе. Єдиним можливим варіантом їх витягнути була досі чинна конвенція про правову допомогу, укладена в рамках СНД ще в далекому 1993 році (з нею можна ознайомитись тут - https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/997_009) та додаток до неї, ратифікований в 1997 році ( тут - https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/997_018). Згідно цих чудових документів, які теж успішно пережили всі п'ять років правління "кращого президента з часів Хмельницького" без жодної правки, Україна і країна-окупант взаємно визнають рішення судів в цивільному, сімейному та кримінальному праві, надають один одному посильну допомогу в розслідуванні і судовому супроводі таких справ, обмінюються документами на вимогу, а також можуть надсилати запит на отримання свого громадянина, який скоїв кримінальний злочин в іншій країні-члені угоди, для відбування тут призначеного покарання, або для кримінального розслідування за власним законодавством. Гадаю, факт того, що ми досі маємо визнавати судові рішення країни-агресора і видавати їм на вимогу тих, кого вони підозрюють в скоєнні злочинів, навряд чи відомий читачам топових порохоботів.
***Тож, як я розумію, новий президент вирішив набути собі додаткових балів, використавши цю угоду для отримання назад наших моряків, аби вони тут досить швидко отримали закриття кримінальної справи і вийшли на волю - і, судячи з ноти країни-окупанта, з її боку була згода на цю дію. Але тут вкотре зіграв свою роль міністр путіна-Порошенка Клімкін, який в своїй офіційній відповіді де-факто відкинув таку угоду, заявивши, що моряки мають бути звільнені без жодних умов (читати правильно - "повинні далі гнити в російській в'язниці"), Україна не повинна виконувати підписані і ратифіковані міжнародні угоди, а Зеленський може йти собі куди подалі. Що і викликало публічну відповідь, оскільки фактично нічого більше тут зробити не можна.
***Upd по зауваженням і останньому абзацу.
1. Трибунал по морському праву прийняв справу до розгляду prima facie - "на перший погляд" вважаючи, що підстави для цього є. Проти цього було заявлено окрему думку представника країни-окупанта в складі трибуналу. Це означає, що точне рішення щодо того, чи є підстави для подальшого розгляду буде прийнято власне під час подальшого розгляду.
2. Конвенція, якою керується трибунал, передбачає, що поки тягнеться розгляд справи кораблі, якщо такі були затримані, разом з екіпажем мають бути передані країні прапора корабля. Протилежна сторона, якщо вона вважає, що це позбавляє її гарантій розгляду, може заявити свої умови - наприклад у випадку із затримкою судна "Грінпісу" біля нафтової вишки окупант заявив вимогу про фінансові гарантії, які були перераховані йому в розмірі 20 з чимось мільйонів євро Нідерландами, як країною прапору захопленого корабля. До 25 червня 2019 року за рішенням суду країна-окупант мала передати кораблі і моряків нашій стороні - про те, що суд вимагав це зробити без будь-яких вимог Клімкін нахабно збрехав, цього в проміжному рішенні трибуналу нема. Таким чином в цій справі було переплетено відразу два суди - розгляд в трибуналі міждержавної справи і розгляд в суді країни-окупанта кримінальної справи проти наших моряків. Замість фінансових гарантій окупант вирішив вимагати від нашої сторони письмових гарантій участі моряків в судових розглядах, щодо яких трибунал не висував вимог щопро закриття - ймовірно в подальшому можна було б вийти за тими угодами на розгляд вже в наших судах з виправданням, але це вже з області ідей. Але замість таких гарантій Україна офіційно висунула ноту Клімкіна про те, що окупант нібито не має права висувати якихось вимог. Як кажуть деякі джерела, окупантом вже заявлено в трибунал, що Україна відмовилась надати гарантії чим унеможливила виконання ним рішення трибуналу, тож моряки продовжують сидіти у в'язниці до наступного розгляду. Можливо трибуналом не буде це прийнято, як аргумент, оскільки окупант не заявив якихось вимог саме при винесенні рішення. Можливо буде. В будь-якому разі моряки це дізнаються продовжуючи перебувати у в'язниці агресора.
Кому цікаве рішення трибуналу - воно тут разом з усіма матеріалами по справі, включно з окремими думками суддів трибуналу: https://www.itlos.org/cases/list-of-cases/case-no-26/
Ну а кожен вже сам для себе вирішує, які висновки з цього всього робити.
P.S. Для наочності всього вищевикладеного про міждержавні угоди додам приклад мешканця донбаського села Сергія Літвінова - цей неповносправний громадянин України був затриманий і засуджений судом країни-окупанта до 8,5 років за "розбій" (намагались пришити "вбивство мирних жителів Донбасу" за звинуваченням нібито в участі в українських добровольчих батальйонах, але зрештою перекваліфікували на "побутову" статтю). Відбувши з урахуванням слідства, майже п'ять років в російській в'язниці Літвінов був в березні цього року переданий за вищезгаданою угодою Україні з визнанням рішення суду країни-окупанта і наразі продовжує відбувати призначене йому покарання в Диканівській виправній колонії в Харкові (https://life.pravda.com.ua/society/2015/07/28/197778/)
Якщо хто не зрозумів, в чому суть конфлікту (Ярослав Вішталюк)
Ярослав Вішталюк
June 27 at 10:52 PM ·
Якщо хто не зрозумів, в чому суть конфлікту путіно-порошенківського міністра закордонних справ, гаркавого курського росіянина Клімкіна, присланого в Україну в рамках спільного проекту США-РФ з "роззброєння України" на зорі нашої незалежності, зі своїм безпосереднім шефом по зовнішньополітичній лінії (в цілому шефом у нього працює талановитий син власника вінницького ринку Гройсман, але загальну політику йому визначає чинний президент країни), то поясню коротко з історичною довідкою.
25 листопада 2018 року для забезпечення передвиборчого піару через введення "воєнного стану" (який до того дня оголошувався Порошенком і його зграєю інформаційних воїнів найстрашнішою справою, яка призведе одночасно до відмови від міжнародної підтримки нашої країни, краху економіки, припинення співпраці з МВФ і повномасштабного нападу сусідньої країни-окупанта) трьом кораблям ВМС України, в числі яких був один буксир та два військових катера "Бердянськ" і "Нікополь", закладені на заводі Порошенка під час його урядування міністром економіки у біглого президента Януковича і спущених на воду завдяки отриманому під час війни фінансуванню в 2015, було віддано наказ пройти в Азовське море через захоплену окупантом Керчинську протоку, перегороджену тепер, як відомо, знаменитим мостом, про який до того чотири роки говорили, що його ніколи не побудують, а коли й побудують - то він завалиться в першу ж зиму.
Оскільки протока окупована, то попередній перехід в Азовське море катерів того ж типу "Кременчук" та "Лубни" було здійснено у вересні 2018 року наземним транспортом (людською мовою - їх просто перевезли вантажівкою на платформі на берег Азовського моря, де і спустили собі спокійно на воду, так теж можна було©) - тоді президенту ще не прийшло в голову, що на цьому можна заробити передвиборчі бали. Але вже за місяць ця світла ідея зародилась в його сильно посивілій голові, і ще два катера було відправлено прямим ходом до окупанта - щоб було краще зрозуміло, це приблизно так само мудро, як пустити три танка з популярної нині у ФБ Станиці Луганської до Маріуполя через Горлівку і Донецьк. Для контролю на катерах були присутні два офіцера СБУ, які мали простежити, щоб екіпаж бува не вирішив не виконати явно злочинний наказ.
В результаті проект завершився успішно, кораблі було захоплено в полон, а поранені українці опинились у в'язниці окупантів. Президенту трохи обламали кайф в парламенті, погодившись тільки на 30 днів воєнного стану, але в цілому піар був отриманий належний, а щодо долі моряків - то інформаційним військам було роздано методичку про те, що тепер Україна матиме залізні позиції в міжнародних судах. "Міжнародним судом" виявився трибунал ООН по морському праву, до юрисдикції якого питання інциденту в Керчинській протоці не відноситься ані за нашою точкою зору (аргументується чинною міждержавною угодою між нами і країною-окупантом від 2003 року, якою протока вважається внутрішніми водами України і країни-окупанта, тож не підпадає під дію законів про міжнародне судноплавство - угода, до речі, спокійно пережила всі п'ять років правління "кращого президента з часів Хмельницького" без жодної правки, ознайомитись з нею можна тут - https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/643_205), ані за точкою зору окупантів, які після анексії Криму розглядають протоку як власні територіальні води. Усвідомлюючи, чим закінчиться цей процес, влада Порошенка розігнала як видатну перемогу рішення трибуналу про необхідність забезпечення розгляду, яким трибунал вирішив, що морякам краще буде чекати на рішення у себе вдома, а не у в'язниці окупанта. Ще раз, якщо не зрозуміло - Україна не виграла позов в трибуналі, суд лише наказав до закінчення розгляду морякам і кораблям посидіти вдома. На що, звісно, агресор демонстративно начхав. Певні особи, в тому числі видатний брехун Клімкін, обіцяли українцям, що за невиконання агресор точно отримає купу санкцій і досить в'ялий "план Анаконда" нарешті знову набереться крові від Пономаря - на що, звісно, не мали жодних підстав, про що, зокрема, зазначав і адвокат моряків в статті, яка не отримала десятки тисяч лайків, як піар порохоботами "видатної перемоги України в трибуналі ООН" (стаття тут - https://www.svoboda.org/a/29968016.html).
Таким чином Порошенко спокійно здав українських моряків окупанту і залишив їх гнити в російській в'язниці з повним усвідомленням того, що Україна нічим їм не допоможе. Єдиним можливим варіантом їх витягнути була досі чинна конвенція про правову допомогу, укладена в рамках СНД ще в далекому 1993 році (з нею можна ознайомитись тут - https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/997_009) та додаток до неї, ратифікований в 1997 році ( тут - https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/997_018). Згідно цих чудових документів, які теж успішно пережили всі п'ять років правління "кращого президента з часів Хмельницького" без жодної правки, Україна і країна-окупант взаємно визнають рішення судів в цивільному, сімейному та кримінальному праві, надають один одному посильну допомогу в розслідуванні і судовому супроводі таких справ, обмінюються документами на вимогу, а також можуть надсилати запит на отримання свого громадянина, який скоїв кримінальний злочин в іншій країні-члені угоди, для відбування тут призначеного покарання, або для кримінального розслідування за власним законодавством. Гадаю, факт того, що ми досі маємо визнавати судові рішення країни-агресора і видавати їм на вимогу тих, кого вони підозрюють в скоєнні злочинів, навряд чи відомий читачам топових порохоботів.
***Тож, як я розумію, новий президент вирішив набути собі додаткових балів, використавши цю угоду для отримання назад наших моряків, аби вони тут досить швидко отримали закриття кримінальної справи і вийшли на волю - і, судячи з ноти країни-окупанта, з її боку була згода на цю дію. Але тут вкотре зіграв свою роль міністр путіна-Порошенка Клімкін, який в своїй офіційній відповіді де-факто відкинув таку угоду, заявивши, що моряки мають бути звільнені без жодних умов (читати правильно - "повинні далі гнити в російській в'язниці"), Україна не повинна виконувати підписані і ратифіковані міжнародні угоди, а Зеленський може йти собі куди подалі. Що і викликало публічну відповідь, оскільки фактично нічого більше тут зробити не можна.
***Upd по зауваженням і останньому абзацу.
1. Трибунал по морському праву прийняв справу до розгляду prima facie - "на перший погляд" вважаючи, що підстави для цього є. Проти цього було заявлено окрему думку представника країни-окупанта в складі трибуналу. Це означає, що точне рішення щодо того, чи є підстави для подальшого розгляду буде прийнято власне під час подальшого розгляду.
2. Конвенція, якою керується трибунал, передбачає, що поки тягнеться розгляд справи кораблі, якщо такі були затримані, разом з екіпажем мають бути передані країні прапора корабля. Протилежна сторона, якщо вона вважає, що це позбавляє її гарантій розгляду, може заявити свої умови - наприклад у випадку із затримкою судна "Грінпісу" біля нафтової вишки окупант заявив вимогу про фінансові гарантії, які були перераховані йому в розмірі 20 з чимось мільйонів євро Нідерландами, як країною прапору захопленого корабля. До 25 червня 2019 року за рішенням суду країна-окупант мала передати кораблі і моряків нашій стороні - про те, що суд вимагав це зробити без будь-яких вимог Клімкін нахабно збрехав, цього в проміжному рішенні трибуналу нема. Таким чином в цій справі було переплетено відразу два суди - розгляд в трибуналі міждержавної справи і розгляд в суді країни-окупанта кримінальної справи проти наших моряків. Замість фінансових гарантій окупант вирішив вимагати від нашої сторони письмових гарантій участі моряків в судових розглядах, щодо яких трибунал не висував вимог щопро закриття - ймовірно в подальшому можна було б вийти за тими угодами на розгляд вже в наших судах з виправданням, але це вже з області ідей. Але замість таких гарантій Україна офіційно висунула ноту Клімкіна про те, що окупант нібито не має права висувати якихось вимог. Як кажуть деякі джерела, окупантом вже заявлено в трибунал, що Україна відмовилась надати гарантії чим унеможливила виконання ним рішення трибуналу, тож моряки продовжують сидіти у в'язниці до наступного розгляду. Можливо трибуналом не буде це прийнято, як аргумент, оскільки окупант не заявив якихось вимог саме при винесенні рішення. Можливо буде. В будь-якому разі моряки це дізнаються продовжуючи перебувати у в'язниці агресора.
Кому цікаве рішення трибуналу - воно тут разом з усіма матеріалами по справі, включно з окремими думками суддів трибуналу: https://www.itlos.org/cases/list-of-cases/case-no-26/
Ну а кожен вже сам для себе вирішує, які висновки з цього всього робити.
P.S. Для наочності всього вищевикладеного про міждержавні угоди додам приклад мешканця донбаського села Сергія Літвінова - цей неповносправний громадянин України був затриманий і засуджений судом країни-окупанта до 8,5 років за "розбій" (намагались пришити "вбивство мирних жителів Донбасу" за звинуваченням нібито в участі в українських добровольчих батальйонах, але зрештою перекваліфікували на "побутову" статтю). Відбувши з урахуванням слідства, майже п'ять років в російській в'язниці Літвінов був в березні цього року переданий за вищезгаданою угодою Україні з визнанням рішення суду країни-окупанта і наразі продовжує відбувати призначене йому покарання в Диканівській виправній колонії в Харкові (https://life.pravda.com.ua/society/2015/07/28/197778/)
