![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
iskatelк вопросу о законности введенного карантина [мнение Ярослава Вишталюка].
Ярослав Вішталюк
лінк на статтю Ярослава
За один тільки учорашній день мені принесло в різних соцмережах аж чотири дописи на тему того, що рішення влади по карантину - не маразматичні, ні, і не протирічать рекомендаціям ВООЗ, їх автори якраз в цілому схвалюють, бо інакше "всі ми помремо" - але незаконні. Цілий професор права НАУКМА Микола Хавронюк, юрист Sashko Liutyj, тригубий вождь Дємсокіри і простий одеський блогер, який давно забанив мене за нагадування про його відверте порохоботство, в своїх дописах, які вже мають сукупно більше трьох тисяч поширень, пояснюють, що ніяких штрафів накладати понти не мать права, обмеження пересування незаконне, а людям нічого не буде, якщо вони спокійно порушуватимуть особливий режим. Чи можуть вони всі бути ідіотами і так злагоджено писати маячню? Особисто мені не віриться.
Отже що у нас там із законністю?
Розпочати історію варто було б з далекого 2017 року, коли видатні реформатори Гройсман і Супрун, яку досі ніжно люблять деякі українці, остаточно виконали план не менш відомих реформаторів Януковича і Азарова розпочатий в 2011 році та ліквідували СЕС (не сонячна електростанція, а санітарно-епідеміологічна служба). СЕС була центральним органом виконавчої влади (ЦОВВ) в питанні епідеміологічного захисту населення - це як міністерство, тільки трохи менше повноважень.
Серед пересічних громадян побутує думка, що СЕС - це такий рудимент совка, який лише мучив бідних підприємців перевірками, брав хабарі і не давав їм спокійно працювати. І, безперечно, такі факти мали місце - як мають місце випадки, коли людину вбивають молотком чи столовим ножем. Однак призначення молотка і столового ножа - забивати цвяхи і нарізати хліб, тож їх ніхто і не забороняє. Призначенням СЕС був епідеміологічний захист. Саме СЕС займалась як побутовими проблемами - наприклад розбиралась з такими поширеними у нас спалахами сальмонельозу на сільських весіллях та сказу в регіонах, близьких до лісів (питання рівня МОЗ), так і проблемами державного рівня - наприклад проведенням профілактичних вакцинацій та підготовкою обґрунтування для прем'єр-міністра причин для введення карантину (питання національної безпеки).
Проте видатна реформаторка Супрун, що приїхала до нас з країни, де є своя СЕС, котра називається CDC, вирішила, що Україні такий орган не потрібен, і центральний орган знищили, розділивши частину його повноважень на теоретичну, яку передали у відання МОЗ, та практичну, яку віддали в Державну службу з питань безпечності харчових продуктів (колишня державна ветеринарна служба, яка займалась тваринами, до якої приєднали трохи раніше службу з питань захисту прав споживачів, що опікувалась громадянами, яким продали прострочений чи неякісний товар) - саме їхні інспектори, тепер мають ще й перевіряти забиту посеред села лисицю на сказ. При цьому самих інспекторів тепер координує міністерство економіки, а от інструкції для них пише міністерство охорони здоров'я - все разом це у рішучих реформаторів називалось "оптимізація системи центральних органів виконавчої влади".
Проте коли ця реформа дійшла фіналу в 2017 році з ліквідацією СЕС, виявилося, що тепер просто нікому підписувати рішення, наприклад, про проведення щеплень - раніше це робив державний санітарний лікар України (ДСЛУ), що очолював СЕС. І хоч його посада була ліквідована разом і з самою СЕС - вона лишилась прописаною в цілій купі законів та підзаконних актів, адже це було цілісне, роками напрацьоване законодавство, з якого не можна висмикувати один закон, не змінюючи цілий масив, що з нього випливав. Що зробили видатні реформатори? Гадаєте, почали кропітку роботу зі зміни законодавства, щоб воно, як заповідає конституція і логіка існування держави, було простим, зрозумілим і, вибачте, законним? Дзуськи. Розпорядженням від від 23 травня 2018 р. № 373-р Гройсман з барського плеча просто наділив першого заступника МОЗ правом "підписувати документи, що за законом належать до компетенції державного санітарного лікаря" в частині вакцинацій - звісно, з припискою "тимчасово, до зміни законодавства". Гадаю, правова безграмотність такого ходу зрозуміла навіть тим, хто не є юристом. І все йшло добре, нема нічого більш вічного, аніж щось зручне і тимчасове - крім "клятих антивакцинаторів" ніхто не скаржився до лютого 2020 року, коли наступний прем'єр Гончарук не зіткнувся з небезпекою епідемії - і відкрив для себе, що питаннями епідемій за законом про захист населення досі теж опікується "державний санітарний лікар", котрого не існує. Гадаєте цей юний випускник школи фонду "Відродження" і BRDO негайно запустив механізми відновлення законності?
Дзуськи ще раз. Він 26 лютого підписав аналогічне розпорядження, яким наділив заступника міністра охорони здоров'я правом підписувати ще й документи в частині епідемічного захисту - знову ж таки "тимчасово до змін в законодавстві", які так і не настали. Проте після нього прийшов вже більш досвідчений бюрократ Шмигаль, який відкрив для себе такі неординарні рішення попередників і краще усвідомлював, чим це загрожує - 11 березня він зробив фінт, що принаймні хоч дотримується видимості законності, тобто призначив першого заступника міністра охорони здоров'я державним санітарним лікарем. Це рішення хоч і сумнівне з точки зору логіки, проте цілком законне, адже порушувати йому просто нічого через ліквідацію відповідного закону про те, як саме треба цього лікаря призначати. Одночасно воно знову причепило до цієї посади розірвані ланцюжки законодавства - принаймні в частині головного лікаря. Адже регіональними питаннями за знищеним законом займались його підлеглі - головні лікарі областей, яких теж, упс, не існує, а проте вони прописані в цілій купі інших нормативних актів. Тому нова і юно-зелена влада з досвідчених бюрократів підняла питання відродження СЕС в повному обсязі, а поки воно буде тягнутися - пішла іншим шляхом.
Головний санітарний лікар має повноваження на подання уряду рекомендацій про введення карантину, і він був введений 11 березня. Він передбачається Законом "Про захист населення від інфекційних хвороб". Процитую: "У рішенні про встановлення карантину зазначаються обставини, що призвели до цього, визначаються межі території карантину, затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, їх виконавці та терміни проведення, встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов'язки, що покладаються на них. Організація та контроль за дотриманням встановленого на території карантину правового режиму, своєчасним і повним проведенням профілактичних і протиепідемічних заходів покладаються на місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.
На територіях, де встановлено карантин, місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування надається право:...
установлювати особливий режим в'їзду на територію карантину та виїзду з неї громадян і транспортних засобів;
установлювати особливий порядок проведення профілактичних і протиепідемічних та інших заходів;
Як бачимо - право місцевої влади обмежувати свободу пересування з пункту в пункт вже встановлено в цьому законі. Це, між іншим, один з проявів улюбленої порохоботами "децентраліхації". А як щодо ключової тези всіх цих чотирьох видатних "правників" - що свободу пересування в цілому можна обмежувати тільки надзвичайним станом?
Свобода пересування встановлюється статтею 33 конституції:
Стаття 33. Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Останні шість слів дають можливість не редагуючи конституцію обмежувати пересування законодавством. Чи є такий закон? Так, він так і називається "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні". Обмеженнями займається його стаття 12:
Стаття 12. Обмеження свободи пересування
Свободу пересування відповідно до закону може бути обмежено:
у прикордонній смузі;
на територіях військових об’єктів;
у зонах, які згідно із законом належать до зон з обмеженим доступом;
на приватних земельних ділянках;
на територіях, щодо яких введено воєнний або надзвичайний стан;
на окремих територіях і в населених пунктах, де у разі небезпеки поширення інфекційних захворювань і отруєнь людей введені особливі умови і режим проживання населення та господарської діяльності;
на тимчасово окупованих територіях.
Передостанній пункт - то якраз і є питання карантину. Саме тому по букві закону будь-які рішення про обмеження пересування, від закриття в'їздів в місто до заборони бігати в парку без собаки є цілком законними. Чи може про це не знати "професійний юрист" чи тим паче "професор права"? Дуже сумніваюся. Чи може про це не знати "вождь" нойнєцівської ДємСокіри? Ой, не думаю - там у вождях суцільні професійні падлюки, але не ідіоти.
Окрім цього в одній з методичок є ціла купа брехливих тез.
Перша - "При цьому просто так вас затримати ніхто не має права".
Просто так вас рішучо реформовані понти Авакова затримувати не будуть. Якщо ви не називаєте себе, на що маєте повне право за Конституцією, у них з'являються підстави для адміністративного арешту (ч. 1. ст. 261 КУпАП) для встановлення особи правопорушника. Цей арешт має тривати не більше трьох годин - тобто якщо вони не здатні встановити вас за своїми базами даних, вас мають відпустити без штрафу. Але по-перше це дає їм підстави на особистий огляд особи та її речей (та й самі по собі три години у відділку - те ще задоволення), по-друге у мене особисто нема впевненості, що в поліції відсутнє програмне забезпечення, яке може встановити особу на підставі фотографії, яку вони обов'язково зроблять. У когось з професорів чи вождів така впевненість є? Зрештою ж відповідати за законом не їм.
Друга - "вимагайте підтвердження, що для цього є підстави (що було доведено вашу інфекційну хворобу)"
Доведення хвороби понтам не буде потрібно. Достатньо того, що відбулось порушення однієї з цілої низки абсурдних норм виписаного владою карантину. Сидіти у відділку і платити штраф знову ж таки не цим "порадникам", пам'ятайте про це.
Третє - про "громадські місця". Відразу декілька з цих видатних "правників" посилаються на формулювання цього терміну в законі про протидію тютюнопаління. Проте в тому законі опис громадського місця прямо починається зі слів "для цілей цього закону", тож якщо ви не курите на зупинці її опис, як "громадського місця" з цього закону вас не стосується. В жодному іншому законі поняття "громадське місце" не описане, що за принципом "що не заборонено - те дозволено" віддає його кваліфікацію до рук підзаконних актів місцевих органів влади. Зокрема в Києві влада віднесла до цього поняття практично все, окрім приватних помешкань - і на сьогодні це теж абсолютно законно, хоч і абсурдно.
Для чого ж тоді серед народу "вождями" і "професорами права" поширюється брехня про нібито "порушення" його, народу, конституційних прав на свободу пересування і людей переконують в можливості пересуватися вільно без загрози, погоджуюсь, абсолютно абсурдних по своїй суті, грошових покарань з багатьма нулями? Як хто думає?
Ярослав Вішталюк
лінк на статтю Ярослава
За один тільки учорашній день мені принесло в різних соцмережах аж чотири дописи на тему того, що рішення влади по карантину - не маразматичні, ні, і не протирічать рекомендаціям ВООЗ, їх автори якраз в цілому схвалюють, бо інакше "всі ми помремо" - але незаконні. Цілий професор права НАУКМА Микола Хавронюк, юрист Sashko Liutyj, тригубий вождь Дємсокіри і простий одеський блогер, який давно забанив мене за нагадування про його відверте порохоботство, в своїх дописах, які вже мають сукупно більше трьох тисяч поширень, пояснюють, що ніяких штрафів накладати понти не мать права, обмеження пересування незаконне, а людям нічого не буде, якщо вони спокійно порушуватимуть особливий режим. Чи можуть вони всі бути ідіотами і так злагоджено писати маячню? Особисто мені не віриться.
Отже що у нас там із законністю?
Розпочати історію варто було б з далекого 2017 року, коли видатні реформатори Гройсман і Супрун, яку досі ніжно люблять деякі українці, остаточно виконали план не менш відомих реформаторів Януковича і Азарова розпочатий в 2011 році та ліквідували СЕС (не сонячна електростанція, а санітарно-епідеміологічна служба). СЕС була центральним органом виконавчої влади (ЦОВВ) в питанні епідеміологічного захисту населення - це як міністерство, тільки трохи менше повноважень.
Серед пересічних громадян побутує думка, що СЕС - це такий рудимент совка, який лише мучив бідних підприємців перевірками, брав хабарі і не давав їм спокійно працювати. І, безперечно, такі факти мали місце - як мають місце випадки, коли людину вбивають молотком чи столовим ножем. Однак призначення молотка і столового ножа - забивати цвяхи і нарізати хліб, тож їх ніхто і не забороняє. Призначенням СЕС був епідеміологічний захист. Саме СЕС займалась як побутовими проблемами - наприклад розбиралась з такими поширеними у нас спалахами сальмонельозу на сільських весіллях та сказу в регіонах, близьких до лісів (питання рівня МОЗ), так і проблемами державного рівня - наприклад проведенням профілактичних вакцинацій та підготовкою обґрунтування для прем'єр-міністра причин для введення карантину (питання національної безпеки).
Проте видатна реформаторка Супрун, що приїхала до нас з країни, де є своя СЕС, котра називається CDC, вирішила, що Україні такий орган не потрібен, і центральний орган знищили, розділивши частину його повноважень на теоретичну, яку передали у відання МОЗ, та практичну, яку віддали в Державну службу з питань безпечності харчових продуктів (колишня державна ветеринарна служба, яка займалась тваринами, до якої приєднали трохи раніше службу з питань захисту прав споживачів, що опікувалась громадянами, яким продали прострочений чи неякісний товар) - саме їхні інспектори, тепер мають ще й перевіряти забиту посеред села лисицю на сказ. При цьому самих інспекторів тепер координує міністерство економіки, а от інструкції для них пише міністерство охорони здоров'я - все разом це у рішучих реформаторів називалось "оптимізація системи центральних органів виконавчої влади".
Проте коли ця реформа дійшла фіналу в 2017 році з ліквідацією СЕС, виявилося, що тепер просто нікому підписувати рішення, наприклад, про проведення щеплень - раніше це робив державний санітарний лікар України (ДСЛУ), що очолював СЕС. І хоч його посада була ліквідована разом і з самою СЕС - вона лишилась прописаною в цілій купі законів та підзаконних актів, адже це було цілісне, роками напрацьоване законодавство, з якого не можна висмикувати один закон, не змінюючи цілий масив, що з нього випливав. Що зробили видатні реформатори? Гадаєте, почали кропітку роботу зі зміни законодавства, щоб воно, як заповідає конституція і логіка існування держави, було простим, зрозумілим і, вибачте, законним? Дзуськи. Розпорядженням від від 23 травня 2018 р. № 373-р Гройсман з барського плеча просто наділив першого заступника МОЗ правом "підписувати документи, що за законом належать до компетенції державного санітарного лікаря" в частині вакцинацій - звісно, з припискою "тимчасово, до зміни законодавства". Гадаю, правова безграмотність такого ходу зрозуміла навіть тим, хто не є юристом. І все йшло добре, нема нічого більш вічного, аніж щось зручне і тимчасове - крім "клятих антивакцинаторів" ніхто не скаржився до лютого 2020 року, коли наступний прем'єр Гончарук не зіткнувся з небезпекою епідемії - і відкрив для себе, що питаннями епідемій за законом про захист населення досі теж опікується "державний санітарний лікар", котрого не існує. Гадаєте цей юний випускник школи фонду "Відродження" і BRDO негайно запустив механізми відновлення законності?
Дзуськи ще раз. Він 26 лютого підписав аналогічне розпорядження, яким наділив заступника міністра охорони здоров'я правом підписувати ще й документи в частині епідемічного захисту - знову ж таки "тимчасово до змін в законодавстві", які так і не настали. Проте після нього прийшов вже більш досвідчений бюрократ Шмигаль, який відкрив для себе такі неординарні рішення попередників і краще усвідомлював, чим це загрожує - 11 березня він зробив фінт, що принаймні хоч дотримується видимості законності, тобто призначив першого заступника міністра охорони здоров'я державним санітарним лікарем. Це рішення хоч і сумнівне з точки зору логіки, проте цілком законне, адже порушувати йому просто нічого через ліквідацію відповідного закону про те, як саме треба цього лікаря призначати. Одночасно воно знову причепило до цієї посади розірвані ланцюжки законодавства - принаймні в частині головного лікаря. Адже регіональними питаннями за знищеним законом займались його підлеглі - головні лікарі областей, яких теж, упс, не існує, а проте вони прописані в цілій купі інших нормативних актів. Тому нова і юно-зелена влада з досвідчених бюрократів підняла питання відродження СЕС в повному обсязі, а поки воно буде тягнутися - пішла іншим шляхом.
Головний санітарний лікар має повноваження на подання уряду рекомендацій про введення карантину, і він був введений 11 березня. Він передбачається Законом "Про захист населення від інфекційних хвороб". Процитую: "У рішенні про встановлення карантину зазначаються обставини, що призвели до цього, визначаються межі території карантину, затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, їх виконавці та терміни проведення, встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов'язки, що покладаються на них. Організація та контроль за дотриманням встановленого на території карантину правового режиму, своєчасним і повним проведенням профілактичних і протиепідемічних заходів покладаються на місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.
На територіях, де встановлено карантин, місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування надається право:...
установлювати особливий режим в'їзду на територію карантину та виїзду з неї громадян і транспортних засобів;
установлювати особливий порядок проведення профілактичних і протиепідемічних та інших заходів;
Як бачимо - право місцевої влади обмежувати свободу пересування з пункту в пункт вже встановлено в цьому законі. Це, між іншим, один з проявів улюбленої порохоботами "децентраліхації". А як щодо ключової тези всіх цих чотирьох видатних "правників" - що свободу пересування в цілому можна обмежувати тільки надзвичайним станом?
Свобода пересування встановлюється статтею 33 конституції:
Стаття 33. Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Останні шість слів дають можливість не редагуючи конституцію обмежувати пересування законодавством. Чи є такий закон? Так, він так і називається "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні". Обмеженнями займається його стаття 12:
Стаття 12. Обмеження свободи пересування
Свободу пересування відповідно до закону може бути обмежено:
у прикордонній смузі;
на територіях військових об’єктів;
у зонах, які згідно із законом належать до зон з обмеженим доступом;
на приватних земельних ділянках;
на територіях, щодо яких введено воєнний або надзвичайний стан;
на окремих територіях і в населених пунктах, де у разі небезпеки поширення інфекційних захворювань і отруєнь людей введені особливі умови і режим проживання населення та господарської діяльності;
на тимчасово окупованих територіях.
Передостанній пункт - то якраз і є питання карантину. Саме тому по букві закону будь-які рішення про обмеження пересування, від закриття в'їздів в місто до заборони бігати в парку без собаки є цілком законними. Чи може про це не знати "професійний юрист" чи тим паче "професор права"? Дуже сумніваюся. Чи може про це не знати "вождь" нойнєцівської ДємСокіри? Ой, не думаю - там у вождях суцільні професійні падлюки, але не ідіоти.
Окрім цього в одній з методичок є ціла купа брехливих тез.
Перша - "При цьому просто так вас затримати ніхто не має права".
Просто так вас рішучо реформовані понти Авакова затримувати не будуть. Якщо ви не називаєте себе, на що маєте повне право за Конституцією, у них з'являються підстави для адміністративного арешту (ч. 1. ст. 261 КУпАП) для встановлення особи правопорушника. Цей арешт має тривати не більше трьох годин - тобто якщо вони не здатні встановити вас за своїми базами даних, вас мають відпустити без штрафу. Але по-перше це дає їм підстави на особистий огляд особи та її речей (та й самі по собі три години у відділку - те ще задоволення), по-друге у мене особисто нема впевненості, що в поліції відсутнє програмне забезпечення, яке може встановити особу на підставі фотографії, яку вони обов'язково зроблять. У когось з професорів чи вождів така впевненість є? Зрештою ж відповідати за законом не їм.
Друга - "вимагайте підтвердження, що для цього є підстави (що було доведено вашу інфекційну хворобу)"
Доведення хвороби понтам не буде потрібно. Достатньо того, що відбулось порушення однієї з цілої низки абсурдних норм виписаного владою карантину. Сидіти у відділку і платити штраф знову ж таки не цим "порадникам", пам'ятайте про це.
Третє - про "громадські місця". Відразу декілька з цих видатних "правників" посилаються на формулювання цього терміну в законі про протидію тютюнопаління. Проте в тому законі опис громадського місця прямо починається зі слів "для цілей цього закону", тож якщо ви не курите на зупинці її опис, як "громадського місця" з цього закону вас не стосується. В жодному іншому законі поняття "громадське місце" не описане, що за принципом "що не заборонено - те дозволено" віддає його кваліфікацію до рук підзаконних актів місцевих органів влади. Зокрема в Києві влада віднесла до цього поняття практично все, окрім приватних помешкань - і на сьогодні це теж абсолютно законно, хоч і абсурдно.
Для чого ж тоді серед народу "вождями" і "професорами права" поширюється брехня про нібито "порушення" його, народу, конституційних прав на свободу пересування і людей переконують в можливості пересуватися вільно без загрози, погоджуюсь, абсолютно абсурдних по своїй суті, грошових покарань з багатьма нулями? Як хто думає?
