iskatel | Украинская литературная тусовка и "клятый народ".

Предисловие.
Когда-то, очень давно, нам, студентам, прочитал лекцию про продажи софта совладелец одной из местных компаний, человек с немалым опытом. Там было много ценного, но выделю одно : "популярность программ у нас хорошо видна по тому, что покупают у пиратов на "книжке". Вот нашу программу я вижу на "книжке" и вижу, как берут диски с ней. А другие не берут - при том, что диски лежат рядом и стоят они те же самые деньги, у тех же самых пиратов".

С тех пор прошло 20 лет, не только на "книжке", но и в других местах давно уже не продают софт на CD дисках - ни пираты, ни легальные продавцы (за редким исключением), всё ушло в Интернет. Но общий принцип остался без изменений :
если ваш продукт берут - значит он популярен и хорош. Причём при продажах софта за его официальную стоимость работает поправка на цену - Джо может и взял бы вон тот продукт, но цена ой.
А при выборе пиратских копий цена не работает, выбирают исключительно по качественным хар-кам продукта.
То же касается и литературы.

Ниже, после текста, цитирую заметки уважаемых Виктора Андрусива и Мартина Якуба про современную украинскую литературу и литературную тусовку.
Мизерные тиражи бумажных, мизерные продажи электронных книг (и даже самих онлайн-магазинов раз-два и всё).
Стабильно высокий уровень высокомерия и оторванности от реальности, постоянный плач "почему этот негодный народ читает не нас, а кого-то другого, ведь мы же центр Вселенной".
Не повезло им с клятым народом, который то на Амазоне книги берёт, то на Озоне с Литресом, то на Флибусте.
Перекрыли легальный ввоз (с уплатой налогов и пошлин) книг ведущих российских издательств ? Так их ввозят по-серому, с серой наценкой, или просто покупают в электронном виде на Литресе.
Но главное, что даже забесплатно на Флибусте берут вовсе не Забужко и не Андруховича с Винничуком.
Это, как ни крути, показатель.
Основной показатель.

Не интересны они с их книжками практически никому, кроме очень узкой, практически замкнутой тусовки "своих", где заведено хвалить друг друга, и ругать весь остальной мир, который за пределами тусовки - как внутри Украины, так и за её пределами. С истерическими лозунгами "граждане должны читать только украинских авторов из нашей тусовки".

Написавшая несколько третьесортных книжек ультра-националистка Ницой давно требует убрать из школьных программ иностранных авторов, даже в украинских переводах, ведь при наличии выбора читать ницойщину будут единицы (как взрослых, так и детей).
Писатель Винничук, который только что назвал тих, кому не нравятся его (и Забужко) книги, плебеями.

"зирочка" Забужко, с бессмысленными текстами, специально изобретённым автором тяжеловесным языком, довольно далеко отстоящим от классического литературного украинского, зато мадам считает себя центром литературного мира, внутри узкой тусовки (в тч. эмигрантской) она звезда 1й величины.
Читаешь, а оно как густая смазка, причём смысла в тексте примерно столько же.
Что там читать ?
мутные творения Андруховича ? писанину Винничука ? Книжки, простите за пошлость, Кокотюхи ?

Не знаю, протрезвеет ли когда-то украинская литературная тусовка.
Но точно знаю, что во всех своих провалах авторы неинтересных для читателя книг винят, и далее будут винить клятый народ, не желающий их ценить.
Им бы советский "железный занавес", да Союз писателей, с любимой и единственно правильной партией, вот бы жизнь была.

" Victor Andrusiv
"Криївка письменників"
Вчора я натрапив на дискусію щодо українських книг. Мартин Якуб
“посмів” негативно висловитись про книгу Забужко. Розгорілась люта дискусія по лінії: якщо не зрозумів — значить тупий. Можливо це просто звичайна суперечка про смаки, але мою увагу привернула риторика — наїхав на “саму” Забужко. Що ж, вставлю своїх 5 копійок.
Трагедія української еліти — це не тільки політичне явище. Воно пронизує всі сфери: культуру, літературу, освіту, спорт, релігію ... Адже якщо б в одній сфері дійсно була еліта, то вона б зрезонувала на появу таких еліт всюди. Однак, прийнято вважати, що політика суцільне лайно, а письменники і артисти у нас в “білих піджаках”. На днях вийшли ключові запити українців в гуглі, і там не було жодного українського прізвища. Тобто українці не шукали нікого з самих себе. Як так, адже у нас є гіганти думки: Андрухович, Забужко, Винничук, Прохасько...
Насправді ні. Більшість українських письменників — невідомі широкому загалу українців. За моїми суб’єктивними спостереженнями рівень знань наших письменників дорівнює тим, кого вивчають в шкільній літературі. Чому ж так? Адже це, без сарказму, геніальні люди, чиї таланти отримали визнання закордоном. Декого я б і сам відніс до рівня світової літератури. І тим не менше — тут їм немає визнання.
Причина, на мою думку, не в нашому “не такому” українському суспільстві. А саме в цій “літературній еліті”. Я пригадую як в 90ті вийшли перші твори Андруховича “Рекреації” і “Перверзія”. Я прочитав ці книги і вони не викликали в мене жодного захоплення. На дворі були суворі 90ті, більшість думали як вижити. Львів переживав колосальну еміграцію в Італію та Іспанію, і якщо щось було дуже далеке від реальності — то це ці два фантасмагоричні романи Андруховича і Забужко з її “Польовими дослідженнями українського сексу”. Єдине місце де ці тексти мали тріумф і було саме середовище літераторів. Щодо всіх інших почало діяти поняття: не зрозуміли — тупі.
Але українці були не тупі. Тому на наш ринок почали їхати Донцови, Марініни, Акуніни і інші. Вони були більше зрозумілі. Бандити в книзі — схожі на бандитів з нашої реальності. Історичні екскурси — цікаві і відволікали від реальності. Чим більше ми їх читали — тим більше ми ставали огидні нашим письменникам. Зрештою, завершилось все тим, що українська літературна тусовка замкнулась в собі, проголосила свою вищість і кращість. Читати їх — це “бути елітою”, розуміти їх “це бути елітою”, ходити на літературні туси — “це бути елітою”. Я це чітко бачив в кінці 90х, і сьогодні бачу, що власне нічого особливо не змінилось. А ще, звісно, всі біди наших письменників від того, що держава їх не підтримує (сарказм).
Українські письменники оселились в “літературній криївці”, звідки відстрілюються по низькопробних, але масових 95 кварталах. Їхньою аудиторією є самі вони, тому складність і відірваність їхніх текстів — спроможні оцінити теж тільки вони. А ми як то кажуть “недостойні своїх геніїв”.
А тим часом, 95 квартал вибив з українського ринку російські камеді, КВН і наші раші. “Скажене весілля” відбило витрати на фільм і ще й вернуло щось в фонд. “Спіймати Кайдаша” було мало не єдиним українським, що шукали українці в гуглі. І поки наші письменники і далі сидять в криївці, їх місце будуть займати інші зрозумілі і більш відповідні нашій реальності. "

====================

Martyn Yakub "Закриваю тему із книжкою Oksana Zabuzhko"
"Я пішов у книгарню і купив книгу. Повівся на рекламу. Почав читати і вона мені не сподобалася. Так буває з фільмами, які я починаю дивитися. З музикою, яку я слухаю. І так буває і з книгами. Це абсолютно пересічна ситуація.

Може справа в книжці, яка написана складно, може в мені і моїй нездатності осягнути її прекрасність та глибокі змісти.
Але це все вже не важливо. Виявилось, що головна проблема була у тому, що я написав про те, що вона мені не сподобалася. І сотні людей почали мене обговорювати, повчати та принижувати.
Короткий зміст цих повідомлень можна звести до того, що "якщо ти не розумієш книжку, це не значить що вона погана, і що не варто привселюдно висловлювати свою аматорську точку зору".

Письменник Винничук назвав тих, хто не здатен осягнути ці довжелезні речення на дві сторінки - плебеями!
^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^
Я правильно розумію, це ви і своїх читачів так називаєте, бо і у вас речення довгенькі? "
полностью читать тут